говорив так, щоб чув його і президент, що йшов зараз за ними, — ось пан президент ласкавий хоче конче мене на старі лїта впакувати до криміналу.
— Вільні жарти, пане ґрафе, вільні жарти, — трохи заклопотаний мовив президент.
— Ну, але скажіть, так по щирости: се була б велика сатисфакція для вас судовиків посадити мене так з на місячок, на два, а?
Президент переборов своє заклопотаннє і приняв поважний вид.
— Пане ґрафе, — мовив він, — тільки Бог знає, скілько клопоту наробила менї досї ся справа. Задля неї досї, — скажу се sub rosa, хоч се урядова тайна, — я був два рази у президента краєвого суду й раз у намісника.
— О, а я й не знав, що Гриць Галабурда (так називав ся побитий ґрафом селянин) така велика фіґура, що його відворотною стороною цїкавлять ся аж такі великі достойники. Чи не жадали фотографії?
— Отак пан ґраф завсїди! — сумно хитаючи головою, промовив президент. — Скілько разів можна було вбити сю нещасну справу, як би пан ґраф були лише хотїли на-серіо!
— Я? Хиба я зачинав її?
— Ну, до певної міри так, — несміло мовив президент.
— Pardon, коханий президенте. Хлоп приходить до мене зі скаргою, я вислухую його й бачу, що справа ясна, як сонце…
— Дарують шановний ґраф, — перервав прези-
