Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/301

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 299 —

дент. — Справа не зовсїм така ясна, а головно, пан ґраф не мали нїякого права судити її.

— Е, що там менї ваші писані права! — офукнув ся[1] ґраф і пустив величезний клуб диму просто в лице президентові.

— Перепрошую, панове, — вмішав ся пан маршалок, — але менї здаєть ся, що дискусія зійшла на невластиву дорогу. Шановний пан президент сказав перед хвилею, що справа могла б бути залагоджена. Даруйте, що я вмішаю ся в се дїло, але менї, як і загалом усьому обивательству[2] безмірно залежить на тім, аби ся справа була залагоджена без скандалу. Се конче потрібне для поваги нашого стану, цїлого повіту.

— І я нїчого більше не бажаю, — додав президент.

— Так вільно спитати, як пан президент представляють собі її залагодженнє?

— Схотїть панове зрозуміти, — мовив, немов виправдовуючись, президент, — що я не можу попросту взяти й кинути справу під сукно. Вона занадто голосна, а в додатку маємо тут у повітї кореспондента…

— Їдовиту гадюку! — додав маршалок.

— При тому справа не в моїх руках. Слїдство покінчене, акти має в руках прокуратор…

— Ну, хто хоче в горох, той усе найде стежку, — буркнув ґраф.

Президент закусив губи й замовк.

— Коханий президенте, — задобрював його мар-

  1. Обрушив ся (поль.)
  2. Дїдичам, власникам великої посїлости