по двох-трьох тижнях, а за те знайшов собі иньше — бігати що-ранку на рогачку[1] й визирати з високою берега за мостом, чи не надходять Антихристові полки, які, здавалось йому, якраз сим шляхом повинні надійти одного ранку й завоювати місто. Він бігав так досить довго; анї слота, анї перші морози не спиняли його. Розумієть ся, що від часу тих пошукувань за Антихристом і його помічниками він що раз більше занедбував обовязки своєї служби, але се йому було байдуже. Страшні образи́ Антихриста і близької катастрофи анї на хвилю не покидали його, а кожда стріча з Євгеном наповняла його переляком, кидала у дрож. Він робив ся ввесь жовтий, кулив ся й мовчав уперто; та загалом силкував ся як-найрідше стрічати Євгена, тільки потаємно, здалека слїдив ненастанно за кождим його кроком.
Але тепер, отсе вже від кількох тижнїв, він покинув бігати за рогачку. Недалека катастрофа в його уяві приняла иньші форми і в иньшім напрямі попихала його хору волю. Йому здавало ся, що конче треба остерегти тих невидющих, безтурботних людей, що, може, й не раді б іти на службу Антихриста, але не готують ся до боротьби з ним тільки з уродженої слїпоти або з недогадливости та недбальства. В його голові чим раз сильнїйше вкоріняла ся думка — отворити очі тим людям, розбуркати їх із їх безжурности, вказати грізну
