Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/311

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 309 —

зчинив ся рух. Одні бігли туди, другі сюди, бо одним здавало ся, що се тарабанять там, а иньші шукали джерела сього гуркоту в иньшому боцї.

Два полїціянти з міської поліційної стражницї перші побачили Барана з балїєю і праниками і скочили до нього.

— Ти що робиш? Стій! — закричали вони на нього здалека.

Баран не оглядав ся. Ішов і тарабанив що-сили. В його голові засїла думка, що мусить, оттак тарабанячи, обійти три рази довкола ринок, потім обійти костел, пройти здовж головну вулицю, а потім боковою вулицею вернути ся додому. Чому якраз так треба було зробити, сього він не знав, але, власне, се мав собі за обовязок.

— Стій! Хто ти? — кричали, доганяючи його полїціянти.

Баран не втїкав, але й не ставав. Тільки руки його забігали швидше, удари по днї балїї заторохтїли з більшою силою.

— Се Баран! — мовив один полїціянт, догонявши його, й заглянувши йому в очі.

— Ти що робиш, Баране? — крикнув другий полїціянт.

— Буджу, буджу, — глухо мовив Баран.

— Кого будиш?

— Усїх, у кого є вуха, в кого душа жива.

— Та по що?

— Щоб не спали. Щоб стереглись.

— Чого їм стерегти ся?

— Воріг близько. Воріг надходить.

— Який воріг?