Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/312

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 310 —

— Воріг на вогнистім возї. Буде ходити в повітрі. Його голос, як грім. Його слуги будуть печатати його печаттю всїх прихильних йому. Його —

Дальші слова заглушило громове торохтїннє праників.

— Чи ти вдурів, Баране? — кричав полїціянт. — Дай спокій! Пана старосту збудиш.

— Ви самі послїпли й поглухли! — ревів у відповідь Баран, не перестаючи тарабанити. — А я свою службу роблю. Буджу всїх. Уставайте, не спіть, бо воріг близько!

— Але ми арештуємо тебе.

— Не смієте! Руки віднїме тому, хто доторкнеть ся мене. Мене Бог послав. Я з божого розказу, а ви що? Кому служите? Антихристові!

Полїціянти, прості собі передміщани, при тих словах почули острах і почали хрестити ся. Гуркіт Баранових праників видав ся їм тепер чимось грізним, віщим, і вони стали мов стовпи, не сміючи анї арештувати, анї спиняти Барана. Сей, бубнячи що-сили, пішов далї.

На полїціянтів наскочила купа нічних бурлак, що з шумом і голосними розмовами йшли в погоню за тарабанщиком.

— Що се? Хто се бубнить? — загомонїли вони.

— Баран, сторож Баран, — відповіли полїціянти.

— Та що він, здурів?

— Здурів.

— Та чому його не замкнете, не арештуєте?

— Та за що?

— Але ж він цїле місто зо сну збудить.