каючи. Стальський мав уже трохи в голові, і коло десятої встав і мовив до обох товаришів:
— Що нам тут сидїти? Ходїть до мене. Стрінемо Новий Рік у родинному кружку.
Шнадельський почав вимовляти ся.
— Може, вже пізно. Може, вашій панї наробимо клопоту?
— Е, що там моя панї! Не турбуйтесь про неї. Ходїть! Можемо зовсїм не займати її.
І Стальський, набравши у склепику[1] ріжних віктуалів[2] та напитків, гукнув на фякра, і всї три поїхали до його дому. В гостинній було темно, але в Реґіниній спальнї ще світило ся. Стальський почав стукати. Прийшлось чекати досить довго, поки з кухнї не вийшла служниця зі свічкою й не відчинила. Реґіна хоч не спала, але як звичайно, так і тепер не виходила зі своєї спальнї.
— Панї, певно, спить уже, — мовив пошепки Шнадельський, роздягаючи ся зі свойого плаща.
— Нї, не спить, — голосно сміючись, мовив Стальський. — Прошу панове, зовсїм без церемонїї. Будьте, як у себе дома.
І він почав наказувати служницї, щоб як найшвидше наставила самовар і принесла, якої треба було, посуди. За кілька хвилин усї три товариші сидїли за столом, торкали ся склянками, пили й закушували. Розмова, зразу ведена несмілими, притишеними голосами, робила ся щораз голоснїйшою.