Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/334

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 332 —

капцан, а я знаю, що він бідний, а про те я чую себе таким самим Жидом, як і він. А коли він потребує помочі або поради, то не питає, що я багатий, а він бідний, але йде до мене й до другого такого, як я.

— Не можу вам сказати, пане Ваґман, чому воно в нас так, а в вас сяк. І не знаю, наскілько в вас саме так, як ви кажете. А в нас чи то вже натура така, чи такий здавна звичай, досить, що хто розбагатїє, той відвертає лице й серце від того люду, з якого вийшов.

— І ви боїте ся, щоб і ви не зробили таксамо? — з усміхом мовив Ваґман.

— Що ж, чоловік нї за кого не може ручити, хиба за вовка з лїса. Та головне те: хочу бути вільним чоловіком, паном своєї волї. А, набуваючи маєток навіть на найкориснїйших умовах, я мусїв би зробити ся невольником тих умов. Нї, не хочу сього.

— Але ж ви на тій спекуляції з лїсом зробили б за пару лїт добрий маєток.

— Се ще не таке певне, як вам здаєть ся, пане Ваґман. А за тих пару лїт багато дечого може стати ся.

— Га, як собі знаєте. Але я б щиро радив.

— Дуже вам вдячний, — мовив Євген, — але не можу скористати з вашої ради. З буркотинськими селянами ще буду говорити.

— Але спішіть ся, бо в мене накльовуєть ся добрий купець на ті папери.

— Ой, підождїть трохи з продажею.

— Не можу довго ждати. Знаєте, менї хотїло