ся заховати в секретї те, що ті папери в мене. А, тимчасом, пан маршалок відкись про се довідав ся. Се менї дуже неприємно.
— Можете бути певні, що від мене не довідав ся, — гаряче кинув ся Євген.
— О, я й не думав на пана меценаса. Я добре знаю пана меценаса. Я вже догадую ся… Тут трохи моєї власної вини. Я трактував із одним львівським банкиром про купно тих паперів, а сей мусїв пустити се далї. Досить того, що тепер менї хотїлось би як найшвидше позбути ся тих паперів із дому. Знають пан меценас, пан маршалок сам особисто заходив до мене в тій справі. Просив не продавати його паперів і не робити йому екзекуції до пущання, а в великий піст він усе заплатить.
— А відки гроші візьме?
— Ха, ха, ха! — засміяв ся Ваґман. — Я зразу також заходив у голову, але потому довідав ся. Знають пан меценас, тут при видїлї повітовім є каса.
— Дві каси, — поправив Євген.
— Ну, що там дві! Одна вічно порожня, на те й зветь ся панська. А друга хлопська. Отсю касу пан маршалок хоче взяти зовсїм у свої руки, перемінити на панську, взяти з неї всї гроші і сплатити мої папери.
Євген чув досї про реформу хлопської каси, але не так докладно, як тепер. Він чув, що справа приготовляєть ся в радї повітовій, і видїлом повітовим уже майже ухвалена. Аж тепер йому стало ясно, що се за реформа, і він постановив собі, не тратячи часу, перегородити премудрий плян пана
