Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/361

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 359 —

нявши ся з Ваґманом. — А я й не знав, що пан ґраф також ваш кундсман[1].

— Знають пан, лихвар і ксьондз знають найлїпше людські душі. Обом люде говорять таке, чого не скажуть нїкому иньшому.

— Але ґрафа Кшивотульського всї вважають грошевитим.

— Що ж, вільно людям уважати його, яким хочуть. Куди пан меценас ідуть?

— Знаєте, пане Ваґман, клопіт маю.

— Ну, який клопіт? — зацїкавив ся Ваґман.

Євген розповів йому свою розмову з Парнасом і згадав про свій намір — шукати иньшого льокалю на віче.

— Гм, шкода вашої працї, пане, — мовив Ваґман. — Коли пан староста схоче, то кождий иньший Жид зробить вам те саме: завдаток візьме, а потім зверне. Навіть у останнїй хвилинї зверне.

— Що ж його робити? Хиба йти на передмістє й замовити яку стодолу у передміщанина?

— Трудно буде. Ще стодоли повні соломи, не пообмолочували.

— Може, де найду, — мовив Євген, не тратячи надії, й пустив ся шукати фякра, щоб їхати на передмістє. Ваґман ішов обік нього й мовчав хвилю, очевидно, перебираючи щось у своїх думках. Нарештї, зупинив ся.

— Нї, пане меценасе! Я вам щось пораджу.

— Ну, що таке?

 
  1. Хтось, що постійно до когось із чимось приходить, постійний покупець, гість, клїєнт (нїм. Kundsmann)