Тільки скажіть менї одно: чи згоджуєте ся зробити в тій справі те, що будете могти?
— Що ж, нехай буде й так. Трохи се дивна й незвичайна для мене роля, але що ж, ризикувати при тім — не ризикую нїчого.
— Але ж навпаки, се буде тільки корисне для вас.
— Ну, про користь менї байдуже. Та вже, що маю робити, даю вам слово. Зроблю, що зможу, а ваш проєкт обдумаю ще докладнїйше. Ще нинї зайду до Парнаса й поговорю з ним. Чи тому руському адвокатові говорити що?
— Не треба. Як би що було потрібно, то я сам скажу йому.
— Ну, коли так, то добре. Завтра поговорю зо старостою і про все дам вам знати.
На тім вони й попрощали ся.
Другого дня пан староста сидїв нетерпеливо у своїй канцелярії і ждав нового подання від Євгена з донесеннєм про новий льокаль, у якому мало б відбути ся віче. Він наказав у подавчім протоколї, щоб, як тільки ввійде те нове поданнє, зараз передати його йому, і вже наперед обдумував способи, як би звести на нїнащо й се нове поданнє, щоб не допустити до відбуття віча, але так, щоб Євген не міг закинути йому нїякої очевидної
