Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/382

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 380 —

пан староста не хочуть, справдї, допустити до відбуття зборів, то краще стати собі по-просту на формі, на букві закона. Віче заповіджене, всї формальности сповнені — добре. В назначений день віче збираєть ся, народ валить до шопи — таки до Парнасової, по що слати їх на передмістє? — аж тут бух, приходять пан староста з міським будівничим і заявляють, що шопа грозить заваленнєм, і віче тут відбути ся не може. Проти оречення[1] будівничого в тій хвилї неможливий нїякий рекурс, треба б хиба делєґувати спеціяльну комісію. Отже пан староста вповнї заслонені від закиду якоїсь самоволї, а зібрані мусять розійти ся з довгими носами. А заки розійдуть ся — се вже Мотьо так міркує — не буде без того, щоб на потїху не випили й не дали йому заробити дещицю.

— Гм! — буркотїв староста, слухаючи сеї хитрої ради. — Das läßt sich hören, läßt sich hören[2]. Справдї, се може бути лїпше, нїж удавати ся у гризню відтепер. Нехай собі пани-демаґоґи до останньої хвилї потїшають ся надїєю; в останнїй хвилї, як грім, упаде на них розчарованнє, і вони тим певнїйше потратять голови.

— Отже пан староста згоджують ся не забороняти тих зборів тепер?

— Про-мене, нехай буде й так. Забороню в останнїй хвилї.

— Отже можу сказати Парнасові, щоб узяв назад завдаток від Рафаловича?

 
  1. Присуду, висказу (поль.)
  2. Це можна слухати, це можна (даєть ся) слухати.