— Ай, ай, ай! — скрикнув староста, ще раз зазирнувши в поданнє. — А се що? Ви хочете і свої збори відбувати в той сам день, що й хлопські?
— Думаю, що се одно одному не перепиняє. А нам се найдогіднїйше, бо з повіту з'їдеть ся багато Жидів на торг. А вони якраз найгірше невдоволені теперішнїм кагалом.
— Ну, але представляю собі, які там пахучі будуть ті збори! Треба буде вислати комісаря.
— Ми панові комісареві заплатимо за присутність.
Староста зареготав ся.
— Йому нїчого не належить ся.
— Ми то знаємо, що по закону не належить ся. Але закон не говорить також про простуду, духоту і всяку нечисть, якої можна набрати ся на таких зборах. Ми вже будемо знати ся на річі, нехай пан староста будуть певні. Отже можу йти з тим радісним почуттєм, що обі мої просьби будуть сповнені?
— З тою умовою, що за сї другі збори ви берете на себе всю одвічальність.
— Розумієть ся! Розумієть ся! Адже ж я скликаю їх, то й одвічальність на менї. Кланяю ся панові старостї. Рад і зі свого боку служити, чим тільки зможу.
І пан бурмістр вийшов зі старостівської канцелярії, дуже втїшений, сміючи ся в душі з Ваґманового дотепу, на який йому вдало ся взяти енерґічного батька повіту.
