забурене, засумоване, заплакане, слова по-людськи не промовить, дивить ся на мене, мов би я йому батька й матїр зарізав, — і жий же в такім раю! Будь веселий, будь добрий, будь розумний! Тьфу!
І Стальський із пересердя кинув на стіл ніж і вилку, які досї держав у руках.
Реґіна похилила лице й сидїла мовчки.
— Ну, чого мовчиш? Чому не озвеш ся? Скажи, маю я рацію, чи нї? Адже мусиш сама признати, що маю рацію. То не штука жалувати ся, що я десять лїт жив із тобою так, як би тебе на світї не було. Але спитай, свого власного сумлїння спитай, хто тому був винен? Чи не твоя власна впертість, заїлість, злоба? Супружжє — се ненастанний ряд обопільних уступок. Уступиш ти менї, уступлю я тобі; зробиш ти менї одно добро, зроблю я тобі двоє. А впреш ся ти проти моєї волї, то я впру ся проти тебе. Зробиш ти менї пакість, то я тобі десять. А правда, я тодї толкував тобі, благав тебе: »Ей, Реґінко, не роби менї сього, не виганяй Ориськи!« Що вона тобі шкодила? Робила своє дїло, не крала, не шахрувала, а менї була до вподоби. А ти нї, тай нї. І поставила на свойому — прогнала її, і з нею разом прогнала і злагоду з нашого дому. Ти бажала зігнути мене під свій пантофель[1], а я, небого моя, не з того матеріялу зроблений, щоби гнути ся. А тепер бачиш сама, хто на тім гірше вийшов.
Реґіна ще низше похилила лице й мовчала. З її очей почали капати сльози. Стальський засміяв ся весело.
- ↑ виступець, патинок, туфель (нїм.)
