— Що вам годї навіть вертати ся до мужевого дому. Зрештою, не знаю, як ви розійшли ся…
— Кажу вам, що між нами не було нїчого надзвичайного. Нема чим вам турбувати ся. Нї, пане, про се покиньмо. Я ось що хотїла сказати вам. Чую, що ви скликаєте на-завтра хлопські збори.
— Так, панї. Се має бути перший крок, перший початок моєї ширшої, народньої працї. Хочу докласти всїх сил, щоб довести сей народ хоч трохи до освідомлення, привчити його користувати ся його правами, бороти ся з його кривдниками, — з запалом мовив Євген.
— Ось куди тягне ваше серце! — з жалем мовила Реґіна, а по хвилї додала: — Що ж, робіть! Як я жалую, що я не мужчина, що не можу допомагати вам своєю працею, своїм знаннєм, хоч би тільки своїми кулаками!
— Ви, панї?
— О, пане, як би ви знали, як часто зі свого домашнього пекла я рвала ся думками на ширший світ, там, де йде чесна, явна боротьба, де люде терплять за високі цїли, але й тріумфують із їх побідою! Та що, не судилось менї, не судилось нїчого! Знаєте, як то в піснї співають:
Як зеленій конопельцї у болоті гнити,
Ой, так менї, сиротинї, за нелюбом жити.
— Ну, та що там про се! Стало ся й мусить дійти до кінця. А ось ваше дїло, воно повинно йти чим раз далї й далї. Бажаю вам найкращих успіхів і маю надїю, що успіх буде. А щоб вам
