Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/420

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 418 —

— Тепер?

Баран знов потакнув головою і зробив жест обіймання та цїлування.

Стальський зірвав ся з місця.

— Панове! Прошу вас за свідків. Не розпитуйте нїчого, лиш ходїть. На хвилечку. Пиво нехай лишаєть ся. Прошу за мною. Побачите щось цїкавого.

І всї мовчки посунули лавою з реставрації і, під проводом Стальського, подались до Євгенового помешкання. По довгій стуканинї, коли галас у сїнях наробив розруху в цїлій каменицї, Євген відчинив. Усї панове під проводом Стальського втовпили ся в кімнату. Крізь двері, що лишили ся відчинені, валила знадвору до покою студена пара.

— Пане! — крикнув патетично Стальський, спинивши ся якраз проти Євгена, — де моя жінка?

— Не знаю, пане Стальський, — блїднучи на лицї, але рівним, спокійним голосом відповів Євген. — У мене її нема.

— Нї, пане, вона у вас! — підносячи голос, мовив Стальський, — і я прошу вас не скривати її, а зараз видати в мої руки.

— Запевняю вас, що її тут нема, — змагав ся Євген.

— Брешете, пане! — ревнув Стальский і, прискочивши до бюрка, вхопив Реґінин саквояжик, який вона лишила. — Бачите, ось доказ! Її саквояжик! О, тут на замку її підпис виґравіруваний. Прошу, панове, подивіть ся.

— Помиляєтесь, пане Стальський, — мовив Євген, не тратячи спокою. — Вашої панї тут нема.