Стальського вийшло з шинку, Баран ішов також із ними. Та ось на вулицї його взяв за плече Шварц і заговорив ізтиха:
— Відки, Баране?
— Був у Ваґмана.
— Він дома?
— Дома.
— Сам?
— Сам.
— Що робить?
— Не знаю. Певно, гроші лїчить. Вислав мене на почту.
— На почту?
— Так. З отсим листом. Велїв надати за рецепісом і зараз вернути ся.
— Давай сюди лист! — шепнув Шварц.
— Але ж я маю занести його на почту, — сперечав ся Баран.
— Я занесу сам. Давай!
— А рецепіс?
— Занесу Ваґманові. Я й так маю поговорити з ним.
— Ну, то про-мене. Тут є гроші на рецепіс.
— Не треба. Йди до шинку й кажи дати собі за них пива. Я зараз прийду.
— А ви за свої зарекомендуєте?
— Так. Іди й не турбуй ся.
Баран пішов до шинку. Шварц забіг також за ним і, вскочивши до нижі, де сидїло перед хвилею товариство, й де стояли ще ледви надпиті гальби пива, зирнув на лист, що таким дивним способом