правдоподібно, сїла на санки, що проїжджали сюди, й поїхала.
— А я думаю, що вам поперед усього треба вспокоїти ся, — мовив один із товариства. — Успокоїти ся й обдумати справу докладно.
— Се ж не переливки. З адвокатом справа, — додав другий.
— Я раджу: зайдїмо ще на хвилю до шинку, допиймо пиво, а потім можемо заглянути й до вас до дому, чи панї дома.
Стальський не дуже рад був сьому, але товариші майже силою потягли його зі собою. Шнадельський ішов також за ними, але, коли дійшли до темного місця, де вулиця скривлювала, а лямпи не було близько, Шварц потаємно шарпнув його за рукав. Він озирнув ся й зупинив ся.
— А що там? — запитав.
— Пст! Відстаньмо від них! Ходи сюди в закуток! — шептав Шварц.
— А що? Маєш що цїкавого? — запитав Шнадельський.
— А вже ж! Ідемо до Ваґмана.
— Чого?
— Ну, відомо. Завтра до Америки.
— Як то? Маєш що певного?
— Розумієть оя. Певне те, що в нього є гроші. І він сам. І жде Барана, значить, двері відчинені. А хоч би й нї, то на стук вийде відчинити.
— Ну, і що?
— Ходи! По дорозї поговоримо. А цїкаві річі!
І, взявши ся попід руки, вони пішли у противний бік, у напрямі до Ваґманового дому.
