Надїя Шварцова, що Ваґман, ждучи Баранового повороту, лишить сїнешні двері незамкненими, збула ся. Навіть більше, він забув замкнути двері з сїней до свойого покою. Сидячи коло стола, заглиблений у якихось рахунках, він так був занятий, що не думав про двері. Коли брязьнула клямка, він, не обертаючись і не підводячи голови, запитав:
— Се ви, Баране?
— Я, — почув ся якийсь не-Баранів голос.
Ваґман обернув ся. Перед ним стояв Шнадельський. У Ваґмана лице поблїдло, серце моментально перестало бити ся. Він зрозумів, що справа не добром пахне й сидїв, мов задеревілий.
— Ви… ви до мене? — почав він, ледво видушуючи з горла слова. Але в тій хвилї зза плечей Шнадельського висунув ся Шварц і скочив до Ваґмана. Сей пробував схопити ся з крісла, та Шнадельський одною рукою притиснув його за плече, а другою затулив йому рот. Ваґман пробував крикнути, простяг руки, щоб відіпхнути Шнадельського, але в тій хвилї Шварц закинув на його шию тонкий, міцний шнурок і стиснув що-сили. Ваґман широко витріщив очі, голос замер у його горлї.
— Пускай плече! Тягни за шнур! — шептав Шварц.
Шнадельський послухав наказу. Коли стиснули міцно за шнур — Шварц за один кінець, а Шнадельський за другий, то Ваґман, сидячи на кріслї, скажено затріпав ногами. Вони не пускали, тиснули що раз дужше. Ще кілька рухів, то руками, то ногами і — спокій.
