— Га! — крикнув крізь сон Баран і почав протирати очі.
— Ти тут спиш? Хиба тут тобі місце спати? Вставай, додому!
— А хиба що? — зпросоння запитав Баран.
— Пора тарабанити по містї. Ти забув? — жартував Шварц.
— Тарабанити? Ага-га! А я й забув. Добре, добре.
І, чухаючи ся в потилицю, він рушив із шинку. Шварц зареготав ся.
— Ще, справдї, готов послухати ся та тарабанити! — промовив весело, обертаючись до шинкаря. — А в такім разї ще пан комісар мене засудить на кару, що я намовив його.
— Га, га, га, — сміяв ся шинкар. — А я посвідчу, що так і, справдї, було.
Шварц, і собі ж засміявши ся й побажавши шинкареві доброї ночі, вийшов на вулицю.
Шнадельський стояв на вулицї й голосно дзвонив зубами.
— Що, тобі ще не лїпше? — шептав до нього Шварц.
— Нї. Все нутро мов кипить. А що, нема їх?
— Нема. Пішли всї до Стальського. Ходїм і ми!
— Не можу! Нї за що не можу.
— Ну, то ходїм де до иньшого шинку. Візьмемо сепаратку. Випєш, розігрієш ся. Або ляжеш трохи.
