Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/430

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 428 —

— Га! — крикнув крізь сон Баран і почав протирати очі.

— Ти тут спиш? Хиба тут тобі місце спати? Вставай, додому!

— А хиба що? — зпросоння запитав Баран.

— Пора тарабанити по містї. Ти забув? — жартував Шварц.

— Тарабанити? Ага-га! А я й забув. Добре, добре.

І, чухаючи ся в потилицю, він рушив із шинку. Шварц зареготав ся.

— Ще, справдї, готов послухати ся та тарабанити! — промовив весело, обертаючись до шинкаря. — А в такім разї ще пан комісар мене засудить на кару, що я намовив його.

— Га, га, га, — сміяв ся шинкар. — А я посвідчу, що так і, справдї, було.

Шварц, і собі ж засміявши ся й побажавши шинкареві доброї ночі, вийшов на вулицю.

Шнадельський стояв на вулицї й голосно дзвонив зубами.

— Що, тобі ще не лїпше? — шептав до нього Шварц.

— Нї. Все нутро мов кипить. А що, нема їх?

— Нема. Пішли всї до Стальського. Ходїм і ми!

— Не можу! Нї за що не можу.

— Ну, то ходїм де до иньшого шинку. Візьмемо сепаратку. Випєш, розігрієш ся. Або ляжеш трохи.