бризькає жовчею на свого ближнього з великої любови, обкидає його болотом із найчистїйшої прихильности, підрізує його добру славу зі щирої гуманности й наповнює твої вуха поганню з найчемнїйшими перепросинами. І се все при першій візитї! Що ж то буде далї, коли обживемо ся і десь-колись наступимо один одному на нагнїтки?«[1]
Йому робило ся страшно на думку, що й його, може, жде та сама доля: бовтнути ся з головою в отсе каламутне озеро й потонути в ньому з душею й тїлом. Та в нього були свої пляни роботи, що додавали йому відваги. Він постановив собі як найменьше стикати ся з сим товариством і витворити довкола себе иньший світ, иньше товариство, хоч би се мали бути прості передміщани та селяни. Він мав намір розпочати просвітну роботу, а далї й полїтичну орґанїзацію в повітї, стягати сюди помалу добірні інтелїґентні сили, витворити хоч невеличкий, та енерґічний центр національного життя, — і се додавало йому духа серед важкої канцелярійної працї й серед того струпішілого та заплїснїлого товариства.
Тільки одна візита була неподібна до иньших — візита в бурмістра. Бурмістр був лїкар, Жид, але гарячий польський патріот, один із виднїйших
- ↑ Мозіль, намулений на пальцях у ноги тїсним черевиком
