любови й ошукали ся на нїй? Як узагалї се могло вийти між вами, що ви відразу по шлюбі стали отак на ножі?
— Гай, гай, молодий чоловіче, — мовив Стальський, хитаючи головою і впираючи в Євгена свої посоловілі очі. — Прошу, коли ласка, долийте ще ось тут! Так! Дякую. Не люблю оповідати насухо. А се справа така, що треба її оповісти докладно, бо инакше ваш адвокатський розум готов мене зрозуміти фальшиво.
Він хотїв випити трохи вишняку, але, мабуть, із привички, перехилив чарку так, що випорожнив її відразу. Обтерши хусткою вуса й розсївши ся вигідно на софі, він говорив далї:
— Дозвольте поперед усього дати вам одну раду, раду грубо-досвідного чоловіка. Коли будете женити ся, борони вас, Боже, брати бльондинку! Се найнебезпечнїйший, найфальшивійший і найбільше еґоїстичний ґатунок жіночого звіря. Бльондинка в душі холодна, без темпераменту, без вогню, сама не гріє, але хоче, щоб її гріти, склонна до мелянхолїї, котра в домашнїм життю смакує таксамо, як скисле молоко. Вона любить бавити ся, але тільки бавити ся, а властиво, щоб ви бавили її. Сама ж пасивна, інертна, і коли думає про що, то тільки про те, як би допекти вам, зробити вам прикрість, а нїколи про те, як би зробити приємність вам і собі. Вона склонна більше до слїз, нїж до сміху, не тямить добра, яке ви зробили їй, але чудово тямить усе зло й навіть плекає його у своїй душі, як огородник ярину[1]: з маленького, як зерно, факту
- ↑ городовину
