чила видїлову[1] школу й думала йти ще до вчительської семинарії. Ще того самого вечора я говорив з цьоцею, виявив їй, що бажав би старати ся о руку панночки[2]. Цьоця заявила, що панночка має посагу півтора тисячі, і що вона не мала проти мене нїчого, але мусить побалакати з паном президентом. Третя візита, то були рівночасно мої заручини, й місяць потім я йшов уже до шлюбу, одержавши того самого дня номінацію на посаду в отсьому містї. По шлюбі була маленька забава з танцями в цьоцї, а в одинацятій уночі ми обоє сидїли вже в ваґонї другої кляси — білєти вільної їзди вручила нам цьоця по шлюбі — і гнали силою пари на своє нове життє.
— Ну, все се, здаєть ся, досить звичайна історія, — промовив Євген, коли Стальський на хвилю перервав своє оповіданнє. — Я й перше чув про такі сальони і про таких »цьоць«, і сам мало що не вдостоїв ся бути гостем у одної з них. Та тільки все се ще не виясняє вашої… як би то сказати… антипатії до вашої жінки. Адже самі кажете, що вона сподобала ся вам. Хиба́ потому стало ся щось таке…
