із процентів свойого посагу[1]. Що ж тут за тиранство? Що їй за кривда?
— Ну, а як проводите день?
— Звичайно, по божому. Спимо окремо. Я замикаю ся на ніч у своїй спальнї, а вона у своїй. Виходячи рано до канцелярії, я звичайно не бачу її. Обідаємо разом, але не говоримо нїчого. Коли хочу що сказати, то обертаю ся до служницї. Давнїйше в мене була сучка Фідолька, чудова, розумна звірина, то я розмовляв з нею. Скажу було:
»Фідолька, як би ти знала, яка в нас сьогоднї в судї цїкава розправа розпочала ся!«
— А Фідолька, мов, справдї, цїкава знати, скаче менї на колїна, лиже руки, дивить ся в очі, і я зачинаю оповідати. Або иньшим разом:
»Фідолька, до нашого міста приїхав театр. Сьогоднї дуже смішну комедію виставляють. А що, і ти хотїла б побачити? Е, нї, я піду сам, а завтра розповім тобі.«
— Коли що було не так зварене, як я люблю, звертаю ся з докорами до Фідольки; коли жінка вийде з завязаною головою, я в Фідольки розпитую, що бракує її панї. Жінка заговорить, — я мов і не чую, тільки розмовляю з Фідолькою. Вкінцї — подумайте собі! — жінка десь запроторила мою Фідольку, певно, отруїла її або втопила, і відтодї я не маю з ким розмовляти.
— А чим же ввесь день займаєть ся ваша жінка?
— А що мене се обходить? Нехай робить, що хоче! Я тільки одного пильную, щоб не заводила
- ↑ приданого
