такі, що живуть іще гірше. А головно, живуть брутально, бють ся, гризуть ся день-у-день. А ми що? Раз сказавши собі, що з нас непара, живемо собі нїби разом про людське око, а на дїлї зовсїм окремо одно від другого.
— Пане, не брешіть! — роздразненим голосом буркнув Євген. — Ви живете собі по своїй волї, се так, але її держите в повній неволї під доглядом.
— Бо жінку треба держати під доглядом. У неї курячий мозок. Їй аби-що-небудь, і готова наробити таких дурниць, що десять розумних чоловіків не висьорбають того скандалу.
Євген махнув рукою на сю льоґіку.
— Ну, та пора нам на спочинок. Ніч коротка, а в мене завтра робота.
Стальський глянув на годинник і потім, не встаючи зі софи, промовив:
— Дозвольте, пане меценас, що я покладу ся ось тут і передрімаю ся в вас. Менї додому досить далеко, а тепер у нас по вулицях не дуже й безпечно. Я вам не заваджу, постелї менї не треба.
— Що ж, ночуйте. Подушка й ковдра в мене найдеть ся.
— Але ж дякую, дякую! Я й так можу.
Євген принїс йому подушку й ковдру.
— О, спасибі! — мовив Стальський. — І знаєте, зробите христіянське дїло. Моє власне балаканнє сьогоднї і пригода з тим божевільним Бараном трохи роздразнили мене. Як би я тепер прийшов додому, то прийшов би дуже злий. А в таких
