Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/84

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 82 —

випадках я буваю зовсїм ungemütlich[1]. Знаєте, коли отак пізно прийду додому, а маю трохи в голові або злий чого, то не можу оперти ся покусї, щоб не скинути черевиків і в самих панчохах не піти тихесенько до її спальнї. Тихенько відімкну двері, ввійду досередини, огляну, чи нема де в шафі або під ліжком якого страха — з жінками треба все бути обережним! А коли вона досї не збудила ся — часом спить твердо, то наближу ся до ліжка, вхоплю за ковдру й одним енерґічним рухом стягну її з ліжка наземлю. Вона схопить ся зі сну, мов укинена нагло в воду, зриваєть ся на ноги, в першій хвилї не знає, що стало ся, потім побачить мене, як стою край ліжка зі свічкою в руцї, і на її лице виступає вираз дикого страху, зеленого переляку. Вона стоїть, мов задеревіла, мабуть, боїть ся, що я колись отак заріжу або задушу її. І стоїть отак, жде мойого руху і збирає дух у груди, щоби крикнути. А я постою, постою, полюбую ся її жахом, а потім відвертаю ся і йду спати. А коли, буває, застану її двері защіплені зі середини, то стукаю, поки не збудить ся й не відчинить; тодї ввійду, огляну все в покою, мов у тюремній казнї, і вийду, не мовивши анї слова. І знаєте, отсї мої відвідини, мабудь, дуже немилі їй; на них вона найдужше жалувала ся ксьондзові-пробощеві, а сей почав доказувати менї, що се нехристіянське поступованнє. Ну, йому про се лїпше знати, нїж менї. Я нераз доказував йому, що воно не підпадає під юридичні параґрафи. Але він тільки очі підносив

  1. Недобродушний, непривітливий