Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/86

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 84 —

обіцювано скоре й легке виграннє справи, потім видоєно їх добре, і вкінцї доводжено до руїни, або в найлїпшім разї відправлювано з канцелярії нї з чим. Др. Рафалович, очевидячки, не рвав ся до надто швидкої й дешевої популярности, але спокійно й витревало тяг свою лїнїю, заступав тільки реальні справи, де бачив можність виграли; міські головачі, що вже від першої хвилї склали були про нього формулу: »се буде демаґоґ« — швидко були змушені взяти її назад.

Але в иньшій справі др. Рафалович виступив відразу новатором, консеквентним і впертим: він відразу зробив свою канцелярію руською й поклав собі правило, що нї один »кавалок«[1] із неї не сміє вийти иньшою мовою, як тілько руською. Се була правдива революція. Хоча вповнї законне, таке поступуваннє стягло на нього тисячі неприємностей, квасів, нарікань, приятельських докорів із боку ріжних урядників, що, мовляв, на старість були примушені вчити ся руської мови й руського письма. Кілька разів йому відкидувано подання[2], але він достоював свойого права, не подавав ся нї на які підмови анї жалї, але навпаки, своїм звичайним способом, зводив їх на жарти, обезсилював сміхом, добродушністю, за котрою, мов оружні полки, стояли непереможні юридичні арґументи. І його впертість по якімось часї почала одержувати побіду. Провчені раз і другий судові, скарбові й автономічні урядники почали без перепон, і навіть без воркотання, приймати руські письма, мусїли закинути зви-

  1. Популярна назва на акт, дїло, письмо.
  2. Прохання, письма