чайну бюрократичну методу ховання немилих їм »кавалків« під сукно і квашення їх аж до »жидівського пущання«. Самі селяни, що зразу нераз просили його, щоб писав їм подання по-польськи, бо з руськими мають клопіт в урядах, почали впевняти ся у своїм праві і, на тій формальности, почали домагати ся пошановання для своєї народности і для своєї особи, чуючи, що в разї покривдження мають запевнену поміч здібного й невтомного адвоката. А серед міських головачів, гнилий спокій котрих був збентежений сими новаторствами, зараз знайшла ся друга готова формула на означеннє властивого характеру д-ра Рафаловича: »Се Москаль!« Иньшої можливости не могли зрозуміти їх тупі мізки. Русин, що не клонить ся під польське ярмо, не лижеть ся до польської єрархії, се або демаґоґ і соціялїст, або Москаль. Tertium non datur. Що найбільше — хиба: одно і друге разом.
Євген не дбав про те і спокійно тяг свою лїнїю. Вже по місяцї він побачив, що сам не здолає всеї роботи, яка напливала до нього, і приняв собі конципієнта[1] і двох писарів. Без реклями, без вербовання клїєнтів, без факто́рів[2], силою своєї працї і знання, він завойовував собі ґрунт у містї, в повітї, в цїлім окрузї вищого суду. І рівночасно при веденню судових, адвокатських справ він знайомив ся з людьми, їх відносинами й інтересами. Він пізнавав, котрі села в повітї заможні, котрі біднїйші, де дїдичі порядні, а де лайдаки, пізнавав повітових павуків по їх сїтях і повітових сатрапів
