Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/92

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 90 —

 

XII.

Д-рові Рафаловичеві, справдї, не довго прийшло ся ждати нагоди. Одного вечера, коли він уже був сам і мав замикати канцелярію, у дверях явив ся високий Жид у довгім жупанї, худий, з чорного бородою й довгими пейсами і, поклонивши ся, зупинив ся мовчки коло дверей.

— Чим можу вам служити? — промовив Євген, підходячи до нього близше.

— Я Ваґман, — промовив Жид, роблячи крок наперед.

— Власник сього дому?

— Так.

— Дуже менї приємно.

Євген подав йому руку. Він досї не бачив його нїколи, бо тодї, коли наймав помешканнє, його не було дома, і він умовив ся і платив піврічний чинш[1] його жінцї, що завідувала всїма домами, жидівським звичаєм, записаними на її імя.

— Ще не знати, чи буде вам приємно, — мовив Ваґман, злегка всміхаючись.

— Або що? Приносите менї яку неприємну новину? Хочете виповісти менї помешканнє?

— Е, нї! Але я знаю, що вам там ріжні пани натуркали вуха, що я лихвар, пявка, небезпечний чоловік.

— Ну, то подвійно приємно буде менї, коли дізнаю ся від вас, що се неправда.

 
  1. Гроші за наєм (давнє укр. слово з нїм.)