— Якої ж то частини?
Ваґман похилив набік голову, мов би надумував ся, як би то висловити свою думку.
— То так є. Я дїлю людей на дві части: одні такі, що працюють, порпають ся в землї, гиблюють[1] дошки, ріжуть, шиють, будують. То прості люде. А є иньші, що тим простим людям роблять добро, і більше нїчого. Пан-дїдич — ну, що він робить? Глядить, щоб наймити та робітники не га́яли часу, щоб робили порядно, служили вірно. Чи сам він потрапив би зробити порядно якунебудь роботу, чи з'умів би служити вірно, — про се нїхто не питає. Він жиє тілько на те, щоби для нього иньші робили добре, щоб йому служили вірно. Він привчає иньших працьовитости, точности, вірности, — одним словом, він робить їм добро — із того жиє. Розумієте тепер, чому я називаю його добродїєм.
— Розумію, розумію…
— Ну, або в нас у містї пал староста, пан президент, пан інспектор, панове суддї — що вони роблять? Добро иньшим і більше нїчого. Вони піддержують порядок, хоронять справедливість, привчають людей любити батьківщину й поважати закони. Чого ж вам треба більше?
— Та хиба я жалую ся?
— Я довго придивляв ся тим порядкам і знаєте, пане меценас, — мене обрушила велика невірність. Тому брудному хлопові, тому ремісникові,
- ↑ Гибель = струг, рубанок; гиблювати = стругати
