чого ще вони боять ся. Знаєте, в кого смалець на голові, той боїть ся сонця.
— Але все-таки я не розумію, чим я можу служити вам… або ви менї, — мовив Євген.
— Ви менї нїчим. А, властиво, дечим таки можете, але про се потім. Але, може, я вам чим поміг би? Знаєте, я тут у цїлім повітї знаю, як хто сидить і як стоїть.
— До чого менї се знати?
— Ну, коли ви хочете тут вести свою полїтику, мати свій вплив, то се вам може придати ся. Я знаю, ви хочете дещо робити межи хлопами. Ну, то тут зараз проти вас подіймуть ся всї — побачите. Прошу памятати, що тих ваших противників я маю в кишенї і готов допомогти вам.
Євген мовчки стиснув Ваґманову руку.
— Та се ще колись буде, — мовив Ваґман далї. — А тепер я хотїв вам сказати одну річ. Наш пан маршалок повітовий, той, що недавно мав бунт у своїм селї і запакував був двацять селян до криміналу, — знаєте, що ви боронили їх… Чую, що ви процесуєте його за пасовисько?
— Так.
— Даруйте, що смію дати вам одну раду. А, властиво, се була б рада для селян із того села. Пасовисько, що ви за нього процесуєтесь, має всього двацять морґів[1]. Що воно варта? Пятьсот ринських. А процес за нього коштує, певно, до 500, а підчас бунту й військової екзекуції понесли селяни страти з на других 500, а що по гарештах
- ↑ Морґ — більш-меньш ½ десятини
