— Там до біса! А як же я вам дам свідоцтво здатности, що ви вмієте ложки робити, коли я сам на тій роботі не розуміюся? Адіть, у мене самого ложки куповані.
— А куди ж би то податися за таким свідоцтвом?
— Не знаю, любі мої. Найліпше підіть до староства[1], там вам уже вияснять.
Думаю собі: що ж, коли до староства, то до староства. І справді, є в тім рація. У нас у всякому ділі найліпше до староства вдатися. Чи то податок, чи заразлива хороба, чи церковна справа, чи пожежа, чи школа, чи дорога або міст, чи скарга на війта — з усім іди до староства, як у дим.
Іду, попрощавшися з моїм знайомим стельмахом, але ледве що я на ринок, до ратуша простую (староство у ратуші), аж тут мій цехмістер стельмаський сіп мене за полу.
— Слухайте, пане господарю, — говорить — а ви при своїй роботі вживаєте токарні?
— Ні, не вживаю.
— А яких же струментів уживаєте?
— Та яких би? Крім сокири й пилки хіба теслиці, різця і вісного ножа.
— Ну, так же й кажіть! — скрикнув він радісно. — В такім разі вас очевидно треба приписати до бондарів. А що в нас окремого цеху бондарського нема, а одинокий тутешній бондар належить до нашого цеху, то й вам прийдеться до нас приступити.
— А Бог би за вас говорив, пане цехмістру! — скрикнув я, з дуру врадувавшись. — Значить, буду міг у вас дістати тоту нещасну карту?
- ↑ Староство — повітова управа; староста — начальник повіту.
