— Ну, то ще побачимо. Порядок вимагає, щоби цехової карти не видавати нікому, хто в цехового майстра не витермінував і не визволився.
— Але ж бійтеся Бога, — скрикнув я, — пане цехмістру! Чей же не скажете мені йти тепер до терміну до стельмаха або до бондаря вчитися ложки робити, коли й так ніякий стельмах ані бондар їх робити не вміє?
— Ну, ну, — сказав цехмістер, усміхаючись, — того я вам не кажу, але цехові приписи мусите сповнити.
— Які ж то приписи?
— Майстерштік[1] зробити, це перша річ.
— Майстерштік? Який же я вам майстерштік зроблю?
— А що? Кожному цеховому по пів тузина[2] ложок, а мені зо два тузини, от вам і майстерштік буде.
— Ну, це би ще можна.
— Але це нічого. Треба дати вписового п'ять ринських, на світло цехове других п'ять, ну, а за те, що вам без термінування карту видамо, мусите зложити таксу 40 ринських, і на послідок, розуміється, трактамент[3] для цехових братій. В такім разі видамо вам карту, з нею підете до уряду податкового, дістанете аркушик зарібковий, з аркушиком зголоситеся до мене, впишу вас до реєстру цехових майстрів…
І викладав це так спокійно й розсудливо, немов би вже порядкував на столі трактамент
