ризація-зосвітщення провідної верстви і всього життя на образ і подобу життя модерних суспільств. Це отворені двері в широкий світ…
В усіх духових і соціяльно-політичних здвигах Іван Франко був „вічно живим огнем”, що — як оповідається в старинній космогонії — творить світ і життя, пронизуючи їх. У цьому сила і межі Франка. Всебічна різноманітність його діяльности була проказана потребами тодішнього часу і суспільства, що не доросло ще до диференціяції й поділу праці. Іван Франко — це поет, письменник, драматург, учений, мислитель, публіцист, популяризатор соціяльних ідей, політик, співтворець ідеологій і програм перших у Галичині, в повному того слова значенні, модерних українських партій. Він сам свідомий, що така розтратність сил не дає йому дійти до завершеної досконалости у тому, що було першою любов'ю його душі: — в поезії. Але в тій слабості є й особлива моральна цінність, цінність свідомої жертви великого таланту. І іноді крізь признання Франка несміло пробивається щось із відчуття щастя, що на нього натякає сучасний мислитель, щастя жити і вмирати в праці й боротьбі, і роздаровувати своє багатство.
Непосильний тягар революціонера й каменяра не вбив у Франка людського, інтимно людського в душі, і тим самим не вбив тонкого і завжди живого мислителя і поета. „Зів'яле листя”, „Мій ізмарагд”, „Semper tiro”, прозові оповідання — це документи людських мислей, пройнятих свіжістю зворушення, і документи тремтливих почувань, просвітлених мислю. Коли вчуваємося і вглиблюємось у світ Івана Франка, часом благословляємо і ту страшну працю і страждання духа на вершинах
