і низинах, благословляємо злети і сумніви, які разом дали щось цінніше за завершені, досконалі строфи, — дали живе втілення того, що в наші часи поділу праці і спеціялізації стає тільки недосяжною мрією, — втілення оспіваної ним цілої людини, що любить, терпить, що в ній кров живо кипить, для якої надія ще лік, яку бій ще манить, людське горе смутить, а добро веселить… Іван Франко жив як ціла людина, і його твори — це проречисті монументи цілої людини.
І аж тут правдива великість Івана Франка. Славному німецькому поетові вихопилося признання, що йому не дано в житті творити шляхетні діла, зате його призначення це вчуватися і розуміти шляхетність інших і висловлювати її. Великість Івана Франка в тому, що він сполучив у собі шляхетну чесність життєвої постави із здібністю знаходити мистецький вираз для неї. Патос обов'язку, патос праці, повної посвяти, і мораль вірности собі до кінця, окупленої гоненнями з боку чужих і своїх, духовою самотою, — і одночасно „запахуще миро” поезії, що знаходила слова ніжности для людських почувань і знаходила безсмертні символи для моральної постави в житті, від революціонера-духа і каменяра аж до завершення в маєстатичному образі провідника в духові і в житті, в образі Мойсея. Життя і слово у Франка це нерозривна єдність. Людина і поет: — трудно сказати, хто більший із них у Франкові. І тут також таємниця його впливу. Мистецьке ремесло Франка може бути бідніше в порівнянні з майстерністю, що її досягла новіша українська література. Але крізь слова, рядки, строфи Франка прозирає великий дух і великий характер, справжня особистість, і вона чарує
