Але що ж це? З темнавого залому в горі, глибоко засипаного снігом, так само як і перед восьмома днями добуваються ледве видні клубочки блідо-синявого диму. Кілька хвиль жандарм сумнівався, чи це справді так, чи тільки йому з гарячки привиджується, аж бойко, його візник, упевнив його, що справді дим добувається зі скали. Не вже ж там ще хтось є? Жандарм аж затримтів з нетерпеливости, щоби переконатися, що це значить. Уже наблизилися до скали. Стежка, що вела вгору, засипана снігом, і ані одного сліду стопи людської не було видно на його білій скатерті. Тільки кавки й ворони при їх наближенню підняли ще більший гамір.
— То якийсь недобрий знак, що того птаства стільки тут назліталося, — сказав візник. — Чи не сталося тут яке нещастя? Ця проклята птиця зараз це почує.
Жандарм, не мовлячи нічого, скинув із себе кожух і навіть плащ, щоби тим легше йому було видряпатися на верх каменя; візник виломив пару дрючків до підпирання, і так допомагаючи один одному, з тяжким трудом вони видряпалися на верхню площину. Кавки з вереском вилися туй понад їх головами, немов хотіли боронити своєї певної добичі.
Вхід до яскині був таки як і давніше, завалений колодою й позатиканий мохом, тільки крізь маленьку шпарку вгорі випливав дим. Відбили колоду й війшли. В яскині було тихо й темно. Аж по добрій хвилі очі їх настільки привикли до сутінку, що могли добачити якусь чорну, безобразну масу насеред яскині. То були цигани, стулені вкупу, повкривані мохом і листям — і мертві вже, як бачилось, від кіль-
