зайшов до Лолина. Ця маленька вандрівка дала мені пізнати трохи більше світу й людей, ніж я знав досі. Вернувши з Лолина до Дрогобича, я пустився в протилежний бік у гори на Опаку, Смільну, Турє, до Волосянки, де вуйко моєї пок. матері був попом.
Прийшовши до Львова до Акад. Кружка, я опинився раптом серед спорів язикових і національних, котрі для мене були досі майже зовсім чужі й незрозумілі, то й очевидно не міг у них найти ладу й хитався довго то на цей то на той бік. Я заприязнився тут з М. Павликом. Хоч оба ми були хлопські сини, але наше виховання, розвій і склад думок були дуже неоднакові, не говорячи вже про велику ріжницю темпераментів і привичок. То й не диво, що приязнь наша була властиво з разу вічною суперечкою.
Я ие буду тут розказувати історію тої переміни, яка сталася з редакцією „Друга“ під впливом головно Ваших листів: і історія і психологія тої переміни для Вас ясніша мабуть, ніж для мене. Скажу лиш тільки, що сам я в спорах кружкових не грав майже ніякої ролі, а хоч у „Друзі“ мусів зразу друкувати „язичієм“, то все таки у себе писав фонетикою й народнім язиком. А коли в половині 1876 року народній напрям узяв верх і заманіфестувався поперед усього виданням „Днѣстрянки“, я виступив у иій з першими оповіданнями з народнього життя „Лесишина челядь“, „Два товариші“[1], та з перекладом „Повені“ Золя (з „Вестника Европы“). В „Друзі“ тимчасом кінчились мої „Петрії“, розпочаті під вражінням фантастичних оповідань К. А. Гофмана, а кінчені вже по трохи в іншім дусі (при кінці піднесено важність читалень і спілок господарських), друкувавсь такий вірш, як „Наймит“, а в 1877 р. почались образки п. з. Борислав, котрі мали повний succês de scandal серед галицької публіки. Ви були перший і майже одинокий чоловік, що додав мені духа й охоти. З Ваших листів до ред. „Друга“ я вичитав лиш тільки, що треба знайомитись з сучасними писателями, і кинувсь читати Золя, Флобера, Шпільгагена, так як перед тим уже в запалом читав Л. Толстого, Турґенєва та Помяловського, а далі Чернишевського, Герцена і т. ін. В тих трьох роках університетського життя я читав досить багато, хоч без вибору, більш белетристики, ніж наукових річей. Лекції на університеті зовсім мене не заняли й не дали мені нічогісінько — ані методи ані здобутків. Я слухав клясичної
- ↑ „Два приятелі“
