і праць до історії політичної й економічної Галичини в роках 1810-1848. В осени я вернув до Львова, щоб користати з бібліотек, і мене запрошено до редакції „Дѣла“ і „Зорѣ“. При обох цих часописях я працював від осени 1883 р. до початку 1885 р. В „Дѣлѣ“ я головно наліг на краєві, економічні і громадські справи, випрацював реферат о справах економічних, що був виголошений д. Нагірним на вічу 1883 р. і зробив у цілій Галичині велике вражіння. На статті „Дѣла“ про справи краєві почали звертати увагу і посли і краківські Станчики. Рівночасно (1884 р.) я обняв у варшавськім журналі „Prawda“ кореспонденції з України галицької замість Ревери-Рамулта; крім кореспонденцій я посилав туди й переклади деяких своїх новел, котрих у мене за той час назбиралось значніше число. Деякі з них були друковані в Календарях „Просвіти“, а одна („Ліси й пасовиська“) сталась навіть причиною, що звісний посол Поляновський у соймі гостро ударив на Просвіту й радив відмовити їй субвенції. З кінцем 1884 р. Партицький обіцяв передати мені на власність „Зорю“; я поїхав до Вікна до Федоровича, щоби ще раз переглянути його збірники кореспонденцій з часу 1848-1870 р.р., зібрав там за місяць багато матеріялу, а вернувши до Львова, застав несподівану зміну. Народовці перелякалися, що Парт. передасть „Зорю“ в мої руки, Вахнянин виміг на нім те, що він передав її товариству Шевченка. Я виступив з „Дѣла“, котре зараз за пару день ударило на мене за статейку, поміщену в „Kurjeri Lw“. Весною 1885 р. я перший раз поїхав до Київа, стараючись склонити тамошніх людей, щоби помогли заснувати нову часопись літературну. Головна користь з тої подорожі була та, що я пізнав людей; що до часописі, то не багато вийшло добра; кияни згодились дати ледве 500 р. на перший рік, та й то по частям. І справді мені прислано було руб. 300, але до видання часописі не прийшло. Під осінь того року уклепано натомість „згоду“ між мною і „Зорею:“ я мав узяти на себе її редагування, але стояти під цензурою одвічального редактора. Діло вийшло мертворождене, тим більше, що мої кореспонденції в Prawdzie і Kraju, не цензуровані народовцями, мішали цьому ділу на кожнім кроці, і народовці раз-у-раз всилувались і на ті кореспонденції наложити свою цензуру. Весною 1886 р. я оп'ять поїхав до Київа й оженивсь там; восени того ж року народовці відставили мене від „Зорі“ за поміщення деяких українських річей (вірш Руданського й рецензія Вільхівського),
