письменству, бо мало знайдемо країн, де б простому людові було важче, і ще менше знайдемо таких країн, де б, як у нас, ті робучі верстви були так занедбані од вищих, більше освічених верств людности, котрі у нас навіть мовою одрізнюються од простого люду.
Такі письменні праці, як Франкова, будять прихильність для нашого простого люду і кличуть освічених людей іменем самої освіти обернутись до того люду, як до брата.
Тільки ж Франко не виключа з кругу своїх картин неукраїнських постатів, що бідують поряд з нашим українським робітником у поті чола. Він показує нам і польського й жидівського й циганського бідолаху, і тим зверта на них увагу освічених українців, як з другого боку примушує й освічених поляків та жидів братись до української книжки, щоб побачити життя людей однієї з ними породи.
Таким способом Франко, хоч і не кричить про свою рущину[1], а служить їй мабуть чи не більше, ніж хто інший з теперішніх українських писателів. Не дурно ж повісті Франкові перекладаються на чужі мови (польську, російську, німецьку) більше, як чиї інші з нашого теперішнього письменства.
Так порівнюючи повну свідомість праці й широту думок самого Франка з поглядами Федьковича, не можна не признати великого поступу наперед, який ставсь у невеличкому гурті письменників галицько-українських за останні роки. Чи можна те ж сказати про всю нашу громаду, ту навіть, що найбільше мусіла б інтересуватись письменством? Не можна не признати, що громада галицько-українська не піддержала Федьковича на тій дорозі, на котру ступив був він більш несвідомо, ніж свідомо, коли почав співати й оповідати про життя простого жовніра й селянина їх простою живою мовою — серед тих письменників, котрі мертвою мовою величали стародавніх князів та сучасних владик, що кропили мертвою водою й теперішніх наших людей. Одні, навіть ті, котрі перші видрукували твори Федьковича, не зрозуміли самі вартости його праці й не пішли за ним навіть що до мови його творів; другі приблизились до Федьковича мовою, та не тільки не підперли писателя в праці малювання простого життя, а ще попхнули його назад до мертвецької старовини картин і думок.
Яку ж поміч мав і має Франко од нашої громади? Про це довідаєтесь з короткого оповідання його про своє
- ↑ Від слова „Русь“ — українщину.
