факт із перших тижнів своєї бюрової служби. В поспіху і замішанні вона кинула була один лист poste restante, значений буквами A. Z, замісць до скриньки A — в протилежний кут шафи до скриньки Z. Того самого дня приходить якийсь молодий чоловік і питає про лист A. Z. Переглянувши всі листи в скриньці A Целя відповіла, що такого листа нема. На другий день приходить той самий молодий чоловік з лицем затрівоженим і змученим і знов питає про лист під тим же адресом. Листа нема. Молодий чоловік став мов остовпілий коло решітки і не рухався з місця.
— Прошу пані ще раз придивитися, — сказав він тремтячим але покірним голосом. — Такий лист повинен бути.
Целя ще раз переглянула скриньку, листа A. Z. не було.
— Може прийде з найближчою експедицією, — сказала на хибив трафив[1], хотячи позбутися впертого.
— А коли ж приходить найближча експедиція? — запитав той.
— За годину.
— За годину? Добре, прийду за годину.
І відвернувшися він стояв іще хвилю мов остовпілий, шепчучи:
— То не може бути! То не може бути, щоб навіть не відписав! Ще годину перечекаю.
І вийшов, не перестаючи розмовляти з собою. Пунктуально за годину вернув. Лице його худе і пожовкле, за цю годину
- ↑ На хибив трафив — навмання.
