майже позеленіло. Видно було, що цю годину він страшенно перемучився. Мовчки став коло дерев'яної решітки, вліпивши свої великі, невимовно сумовиті очі в Целінине лице, немов би від неї чекав осуду, що мав рішити, чи жити йому чи не жити.
— Прошу пана, листу під адресом A. Z. нема, — сказала Целя з урядовою повагою.
— Нема! — скрикнув молодий чоловік голосом повним розпуки. — Чи направду нема?
— Що ж то, я буду пана ошукувати? — буркнула йому з досадою Целя.
— Нехай пані не гніваються, — сказав молодий чоловік благаючим голосом. — Я маю відомість, що лист мусить бути. А той лист для мене дуже важний. Лист той, прошу пані, рішає про цілу мою будуччину, про моє життя або смерть.
— Що ж я на те пану пораджу, коли того листа нема!
Молодий чоловік поблід іще дужче і стояв на місці, міцно притиснувши чоло до деревляної решітки. В тій хвилі пані Грозицька, незважаючи на натовп праці, встала зі свого крісла, підійшла до Целі і шепнула їй:
— А нехай но пані загляне до скриньки Z.
Целя видивилася на неї на пів з зачудуванням, на пів з відтінком закиду, але проте мовчки, з досадою, вихопила всі листи зложені в скриньці Z. Першим, що впав їй в очі, був лист під адресом A. Z., наданий у Підволочисках, так як казав молодий чоловік, значить, без найменшого
