сумніву той самий, про який він так нетерпеливо допитувався. Целя поблідла і ледве чутним голосом сказала:
— Є лист для пана.
— Є? — скрикнув молодий чоловік коло решітки; і в тій хвилі впав на землю зомлілий, мов неживий.
Целя до смерти не забуде того довгого-довгого погляду, яким окинув її молодий чоловік, коли його оббризкали водою і він, прийшовши до себе, піднявся на ноги, — не забуде й тих слів, які він прошептав своїми безкровними устами!
— Дякуйте, пані, Богу і оцій пані! — прошептав він. — Ви могли сьогодні статися убійцею!
Який глибокий жаль, сердечний докір і заразом яка радісна надія виражалися в його очах, голосі й цілій подобі, коли він держачи в руці фатальний лист, усе ще нетвердим кроком виходив із бюра! Целя зворушена до глибини, визирнула за ним у вікно. Він йшов звільна, хиткими кроками, мов п'яний або приголомшений важким ударом, і все ще не осмілювався розпечатати лист. Вкінці щез на скруті вулиці. Від того часу Целя ніколи вже більше не бачила його ані не могла довідатися про зміст того листа. Та все таки була це перша і дуже досадна лекція терпеливости і старанности в дрібницях, яку дала їй поштова служба.
Сьогодні мимоволі пригадалась їй ця пригода при сортованню листів, а то головно під впливом закидів пані Грозицької проти її померлої приятельки. Целя чула, що ці закиди почасти трафляють
