і її саму, і працювала з подвоєним завзяттям, наморщивши чоло так само, як і пані Грозицька. Кілька разів переривали її роботу сторони, що зголошувалися за листами. Обслугувала їх мовчки, поспішно і терпеливо, і зараз же сідала знов коло свого бюрка.
Нараз під руки її попався лист адресований на її ім'я. Перервав він її монотонне заняття, здивував її моментально і видався їй чимось похожим на той камінець, який злослива рука вложить між зуби або в кляпу машини, щоб на хвилю загальмувати її рух або попсувати його правильність. Але коли другий раз уважніше глянула на нього, переконалася, що адрес писаний був рукою Стоколоси. Осталася спокійною, майже зовсім байдужою. Відложила лист на бік, а сама кінчила сортування і розміщування листів по відповідним перескринькам великої експедиційної шафи.
Нараз пані Грозицька, користаючи з хвилевого браку публіки в бюрі, знов перервала мовчанку, не перестаючи одначе працювати, похилена над великою надавчою[1] книгою.
— І уявіть собі, пані, панна Ольга отруїлася!
— Що? Отруїлася? — скрикнула Целя перелякана. — Що пані мовить? То не може бути!
— А прецінь правда. Оповідав мені офіціял[2] Вимазаль, що живе тут же поруч із
