Одного такого четверга вже гості були зібрані, панни при них, я сама була в кухні, поралась. Звичайно коли гості приходили, панни стрічали їх у кухні і старалися так заступати, щоб жаден із них не міг мені придивитися. Ще й штуркне мене одна або друга і оберне лицем до кута. Так і думали ті гості, що в них якась стара служниця. А тепер сталося так, що коли вони там сиділи та пили чай, увійшов ще один гість, молодий офіцер, гарний такий, привітний. Перший раз побачив мене — і здивувався.
— А, кухарочка! — сказав весело, — нова кухарочка!
Та й хотів ущіпнути мене за підборіддя.
— Перепрошую, — сказала я, чуючи раптом, що в моїм нутрі щось бунтується, — ані кухарочка, ані нова. Я тут уже три роки!
— Ов, а я ані разу не бачив! — сказав він, знімаючи плащ.
— А що ж, буду для пана на виставі стояти? — відповіла я і принялась за свою роботу.
— Ну, ну, — каже він шептом і знов хоче погладити мене, — тільки не фиркайся! Так ти кажеш, що вже три роки тут служиш?
— Не служу! — відповіла я різко, — я тут у свого вуйка.
Немов холодною водою облили його ті слова. Став, витріщивши широко очі і нічого більше не говорив, тільки по лиці якась тінь пробігла: видно, вдумувався в
