Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 1. Оповідання (1956).djvu/329

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

(Пригортається до нього). Ти не знаєш, яке тяжке, яке страшне моє життя! Не знаєш, які думки нераз напосідають… Ні, я не буду оповідати тобі… Я знаю, в тебе серце м'ягке, добре. Юлечку, зглянься на мене!…

Юліян (схрещує руки на грудях і глядить на неї з гори). Знаєш, Каміля, з ріжних роль, в яких я бачив тебе, ця найменше вдатна і найменше тобі до лиця. Ліпше покинь грати цю комедію. Бувай здорова! (Хоче йти).

Каміля (забігає йому дорогу, хапає його за руку). Ні, стій! Зажди ще хвилину. Я ж мала тобі щось сказати… щось дуже важне… дуже цікаве… Юліян (сердито). Ну, що таке? Кажи скоро.

Каміля. Скоро? Чому скоро? Чого квапитися? Ходи сюди! Сядь. (Садовить його на крісло). Дай сюди капелюх і палицю. (Бере і кладе на бік). Так. А тепер слухай!

Здалека чути голос дзвонів.

Каміля. Га! Чуєш? Дзвонять.

Юліян (байдужно). Та й що з того? Дзвонять на утрені, бо сьогодні неділя.

Каміля. Неділя? А котрого сьогодні маємо[1]? (Біжить до стінного календаря). О, я ще від четверга не заглядала до календаря. То сьогодні неділя? А так, учора була субота. (Віддирає картку за карткою). Господи!

Юліян. А там що таке?

Каміля. Святої Агати.

Юліян. Ну, та й що з того?

 
  1. А яке число, яка дата сьогодні?