Каміля (тягне його за руку до календаря). Ади!
Юліян. Червоно підкреслене. Ну, та й що з того?
Каміля. А знаєш чому?
Юліян. Можуть бути сотні причин.
Каміля. Одна! Одна! Це роковини смерти моєї матері. Сьогодні рік, якраз рік! (Кидається йому на груди і ридає). Юлечку! Серце моє! Я не пережию сьогоднішнього дня!
Юліян (відсторонює її). Ну, справді, з тобою сьогодні щось не теє… Кожна дрібниця дразнить тебе. Найліпше я піду собі, а ти заспокійся.
Каміля (з тривогою держить його за руку). Ні, ні, ні! Не покидай мене! Тепер у тій хвилині не покидай!
Юліян. Але ж я мушу йти! Там десь моя мама турбується… жде мене…
Каміля (видивилася на нього, витріщивши очі). Твоя… мама? Хіба в тебе є… тут… мама?
Юліян. А вжеж.
Каміля. А ти казав мені…
Юліян. Е, що я тобі казав! Чи одно кажеться при таких оказіях! Хто би там усьому вірив. От і ти скільки всякої всячини набалакаєш, а про те…
Каміля. Думаєш, що брешу?
Юліян. Розуміється, що брешеш. Твоє ремесло на брехні фундоване[1].
Каміля (хапається за груди). Господи! (Перемагає себе). Ну, так, твоя правда… Звісно, іноді збрешеш… не можна без того. Лише перед одним, соколе мій, пе-
- ↑ Фундоване — збудоване.
