цього дня зробити собі спільний прохід на Пелчинські «гори» — на тернівки, печериці, глогові ягоди, при нагоді також на картоплі, морков, бруков, якої можна було «намухрати»[1], з сусідніх засаджених піль. У Волецькім ліску мали розложити вогонь, пекти картоплі та гриби. Загалом увесь пополудень, проведений на свободі, серед багатої осінньої природи, по словам головного ватажка Стефка, недавно прогнаного з варстату столярського термінатора[2], мав бути «приємний, як сто чортів».
Діти посходилися вже година тому назад, але не вирушали, не вважаючи на налягання деяких надто нетерпливих. Стефко, хлопчак уже майже під вусом, що держав провід над усею цею громадою виключно на основі своєї переможної фізичної сили, зупиняв галасливу «голоту», допоки не зберуться всі учасники задуманої прогульки. Особливо були йому потрібні Владко й Начко, два брати близнюки, підростки в віці по десять літ, відомі задля своєї зручности та швидкости в ногах. Ніхто з усеї компанії не вмів ліпше від них упоратися в огороді чи серед овочевих дерев, не здужав зручніше втікати перед погонею, користати з найнезначніших і зовсім несподіваних криївок і вертати з богатшою добичею. Тим то й не диво, що в очах Стефка, який на весь цей похід дивився чисто з практичного погляду, Владко і Начко були неминуче потрібні
