справді процідила, певно ще сьогодні продаватиме.
— Ото стара чарівниця! — залунали довкола окрики дітвори. — Адже це хороба, не молоко.
— Овва, не бійтеся! — відповів уговкуючи їх Владко. — Знає вона, що робити. Молоко ще раз переварить, змішає з чистим пів на пів і ніхто й не пізнає, що в нім хоре котятище варилося.
Всю компанію безмірно забавило це оповідання. Серед голосних сміхів і жартів рушили всі під проводом Стефка до цитаделі, повторяючи між собою ріжними способами і з ріжними додатками Владкову повість про «котярву» та її оригінальне лічення. Тільки автори того веселого оповідання, Владко й Начко, не приймали участи в загальній веселості. Вони йшли на чолі товариства, по обох боках Стефка, пильно вислухуючи пляну кампанії, який він уложив на сьогодні і в якім на них припадали важні ролі.
— Знаєш що, Владку, — мовив Стефко нахиляючися направо, — ти підеш отам на картоплі. — А ти Начку, — тут Стефко нахилився наліво, — підеш на бруков.
— Ні, — відповіли оба одним голосом, — ми підемо оба разом.
— Але в такім разі лишимося без брукви! — скрикнув Стефко.
— Чорт бери бруков! Картопля старша від брукви. А коли тобі так хочеться брукви, то йди сам або пішли кого.
— Кого тут післати, коли все це такий дріб'язок, а до того такі нездари! Найліпше було б, якби так один із вас…
