Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 1. Оповідання (1956).djvu/350

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вирвалися від нього і щезли серед кукурузи. Відтоді минула добра хвиля, а хлопців не було видно. Вже Стефко думав, чи не перелякалися вони та не втекли до дому, коли в тім із дна яру, що роззявився тут же перед його ногами, почув легке псикання.

— Пст! Пст!

— Хто там? — скрикнув Стефко похиляючи голову в той бік, відкіль чулося псикання.

— Чи це ти, Стефку? — запитав притишений голос Владка.

— Я. А що там?

— Ходи сюди, поможи нам забрати. А швидше!

Не надумуючися довго Стефко на лоб, на шию кинувся вниз по стрімкій стіні яру. Потовкся порядно, подряпав собі лице о якесь колюче зілля, закровавив руки, якими силкувався задержатися, та за те в одній хвилі був на дні яру і важко сапаючи стояв біля обох братів.

— Не летить там хто за нами? — запитали брати в один голос.

— Ні, ніхто не летить. А ви що тут маєте?

— Як то що? Те, по що ходили. На, бери, поможи нам нести і ходімо швидко до лісу!

Стефко стояв остовпілий на вид здобичі, принесеної в такій великій силі не вважаючи на таку грізну небезпеку.

— Чорт у вас сидить! — скрикнув. — Аджеж жолоб мав вас у руках. І ви не боялися ще рвати?

— Бояти то ми боялися, бо якби хотів летіти за нами, то був би міг зло-