— Гурра! — привітала їх уся компанія.
— Оце раз кляві яндруси! Шпануйте, що грибів намухрали![1]
— А щоб вас качка копнула! А де ж ви такі кляві голубінки наскочили?
— Ні, я все своє кажу, що ті бестіони мають до всього щастя. Кинь їх із поду, то вони певно, як кіт, упадуть на ноги.
— Вибери їм очі, то вони як багач будуть плечима бачити.
Серед таких радісних окриків уся компанія обступила щасливих хлопчаків. Особливо Владко і Начко були в гонорах, до них були звернені всі вищі делікатні промови, вони були, так сказати, героями дня. Від них забрали губи, які під Стефковим доглядом почали чистити і пекти, відломуючи від кожної корінець і щедро посипаючи те місце сіллю. Губ було стільки, що на кожного з товариства випадало по три штуки, а надто лишалося ще по одній для Стефка, Владка і Начка. Розділу губ, як і всіх інших речей доконувано гуртом, серед сварні та гармидеру, але якнайсумлінніше і з узглядненням усіх можливих вимогів справедливости. Тільки Владко і Начко, почуваючи свої заслуги, не мішалися до тих суперечок, але сиділи біля огнища під дубом, смачно заїдаючи полишені їм шматки брукви і радісно оповідаючи про свою мандрівку по лісі за губами; пильно слухала їх з витріщеними оченятами і з отвореними устами купка наймолодших
- ↑ Славні хлопці! Глядіть, скільки грибів назбирали. (Ів. Фр).
