у компанії хлопчиків, шести та семилітніх лобузів, що заздро і з подивом гляділи на кожний крок братів, хапали кожне їх слово і певне всю ніч, лежачи десь по брудних, вонючих кутах своїх нужденних помешкань будуть мріяти про ті чудеса природи, про пригоди серед лісової зелені, про ті приємності та розчарування грибозбору, які в тій хвилі так проречисто, доповняючи одні одного, розмальовують перед ними Владко і Начко.
— Кукурудза готова! Гей, до кукурудзи, бахурня! — кличе Стефко і всі просто кидаються до нього. За кукурудзою йдуть печені картоплі з губами — «панська страва», як висловився хтось із товариства. Все це споживають серед голосних сміхів, жартів і добродушних дотинків. Цей згадує свій «дім», своїх «старих», родичів чи опікунів, той клене майстра, що нагнав його з терміну, інший висміює школу або столярську робітню, — одним словом, конверзація[1] йде загальна, оживлена, суто переплітана пластичними дотепами в вуличнім жаргоні. Діти, що ще перед хвилею були лише дітьми, сотворіннями в ряді інших творів природи, тепер незначно, але цілковито перемінилися на репрезентантів певної суспільної верстви, певного людського типу, і виразно виявили всі особливі прикмети того типу.
Сонце зайшло вже, коли весела, гутірлива громадка по пам'ятній прогульці вертала до Львова. Громадка розбилася на купки, по двоє, по троє, що йшли собі
- ↑ Конверзація — розмова.
